Виписки з книг Імперської бібліотеки
“.....Отже, про п'ять документально підтверджених драконів Тиру.
Найсильніший і вищий за ієрархію - дракон з Долини Павуків, що нині називаються Мармуровими горами. «Шкура його ловила сонячні відблиски і ранила очі своїм цим світлом, крила його затьмарювали сонце, а луска немов чорні квіти опадала на місто у фатальний час» так його описував літописець Паленор, що був у ті дні ще дитиною.
Долина Павуків ця знаходиться далеко на заході материка, високо в горах. Жили там тоді, і зараз загалом теж, тільки найсміливіші чи відчайдушніші люди. Шахти з цінними рудами та невелике містечко знаходилися біля підніжжя тих гір. У самих горах водилися мільйони павуків, що й дали назву тій долині. В столичних архівах же йдеться про неодноразові чистки, і є навіть доповіді про повні знищення популяції.
Другим за силою був морський дракон. Ім'я йому – Моррія. Як можна було здогадатися з імені це самка, єдина варто сказати. На жаль, як так сталося – в архівах не згадується, але деякі дослідники висували теорії щодо стратегій розмноження драконів. «Луска кольору каламутної води, спинні нарости немов живі корали повільно піднімалися над морською гладдю, готові рвати днища кораблів, кидаючи моряків до палаючих червоних очей і пащі, що біліє у воді» писав про неї Тетрас у документі 897 року Ери дракона.
Вважається, що до фатальних подій Ери заліза Моррія часом допомагала народу Плавучої рівнини - міста на невеликому клапті землі, який колись відокремився від материка і почав дрейфувати в океані. Наважусь припустити, не без допомоги Моррії, хоча офіційно про це не йдеться, оскільки зі смертю дракона острів дрейфувати не припинив. Щорічно він підходить до суші біля найпівденнішої точки материка, на Мисі Черепахи, але лише на одну добу. За деякими теоріями, раніше це працювало з метою безпеки, а зараз, без дракона, острів просто ніхто не може зупинити.
Третій дракон – Арктус. «Мудрий і суворий дракон, любитель загадок і холоду, нагадував старого діда, який при правильному спілкуванні міг допомогти, а міг і вбити», писав той же Тетрас. Жив у крижаних пустелях півночі, за кілька десятків кілометрів від села Чайт. Це останнє місто перед безмежною крижаною пустелею. За життя дракона тут було багато вчених і магів, всі намагалися здобути знання з бібліотекою дракона будь-якими способами: умовляннями, угодами, крадіжками, були навіть три задокументовані озброєні напади, невдалі варто відзначити.
Цей край не мав доброї слави і в Еру каменю, після перемоги над драконами. Багато королів відправляли на північ злочинців та драконопоклонників, щоб ті «не заважали відбудовувати світ після тиранії монстрів». Так, колишні злочинці будували свою інфраструктуру і навіть в Еру срібла влаштували повстання у спробі заснувати свою країну, але, звичайно, війська короля Роліса цьому завадили.
Четвертий відомий дракон – Дурвірум, він жив на сході від центру материка, ховаючись серед зарослів величезних дерев. На таких деревах місцеві жителі Вікового лісу будують свої будинки. На свій подив, ні про дракона, ні про місцевих я майже не знайшов інформації того часу, а те, що знайшов уміщується в кількох рядках.
«Він не був злим і не був добрим, не допомагав, не вимагав жертв. Він приходив і робив те, що йому потрібно і що хотів, не пояснюючи причин. Ми підкорялися - коли вимагав і говорили - якщо дозволяв. Могли просити про послуги. Дід добре про нього говорив, але я пам’ятаю лиш війну. Яким він був? Ледь згадаю. Красивим і великим, але не більше Вікових дерев і з лускою, як піджовкле листя, великі зуби, пазурі, хвіст. Та чого ти питаєш? Набрид, піди і подивися сам! Недарма там у гілках труп висить, подумаєш підгнилий місцями. Працювати заважаєш.» - Літопис Паленора, з розмови зі старим майстром мисливцем лігнеасів.
І останній дракон із п'ятірки – Гай. Найменший через що і вважається найменш шкідливим. Відповідно до теорій єдиний дракон, який дожив до нашого часу. Ось на цьому моменті варто було б уточнити, що мої колеги не вважають його живим через тисячі років, що минули з його втечі під землю.
«У нього не має крил чи масивних лап. Він являє собою лише морду з товстими наростами і хвіст що переходить у тіло. Його можна було б порівняти зі змією, не проривай він ходи під землею, не спалюй він стада і не будь би він діаметром з палацову вежу» - Тетрас архівні дані 898 року Ери дракона...."
"....Далі я вважаю за краще розповісти вам цю легенду, як колись мені її розповідала мати - як казочку на ніч.
Дуже багато років тому у світі жили величезні дракони. Вони правили людом та звіром. Вони творили магію і зберігали знання. Вони вселяли жах пролітаючи над містами. І захоплювали дух, коли ти чув їхні слова. Але що більше ставало міст і людей, то менш дружелюбними ставали дракони.
Дракони були дедалі більш жорстокі, норовливі, владні. Люди, будучи такими ж, не хотіли підкорятися ящіркам. Вони відчайдушно боролися за свою свободу, але через багато часу для людей, і кілька миттєвостей для драконів люди все ж почали здаватися. Вони втомилися, втратили волю до перемоги, яка вже здавалася їм нездійсненною.
Люди здавались в усіх сферах і до Імператорського міста, до царя Вівата прилетів дракон Долини павуків. Він сів на Сріблясту вежу колись білого палацу і з жахливим гуркотом промовив: «Твої люди розгромлені. Якщо ти ще хочеш врятувати ваше дрібне містечко і жалюгідний вигляд - схилися переді мною людина!»
Люди юрбилися під замком з молитвою останньої надії на вустах, діти дивилися у вікна обіймаючи іграшки, собаки надривно гавкали зриваючись із ланцюгів, а західна частина центральної рівнини палала чорним вогнем.
Наш імператор був готовий. Всі давно знали, що насувається. Він вийшов із міста зі своєю свитою і не слухаючи дракона, гордо пройшов до Гаю тринадцяти богів, єдиного недоторканого чорним вогнем клаптика землі. За королем йшла маленька дитяча фігурка – блакитноока принцеса Альсура. Люди подейкували що хоч на її білих щоках блищали сльози, але хода її була рішучою, а голова високо піднятою. Батько ж її, на нетвердих ногах і з тремтячими руками йшов попереду з думками про те, як сказати дочці, що скоро вона впаде жертвою на благо свого народу. Але їй не потрібні були пояснення. Один із придворних магів не зумів стримати ні своїх почуттів, ні свого язика за зубами.
Коли вони дісталися, дівчинка увійшла до своєрідного кола, накресленого на кам'яних плитах храму в центрі гаю. Тринадцять магів стали навколо і забубнили своє заклинання. Через здавалося вічність очікування тіло принцеси вкрилося тріщинками, з яких виривалося полум'я. Видавши оглушливий крик болю, що рознісся луною по рівнині, вона намертво впала на холодний мармур. Вогонь, що вирвався з її тіла, перетворився на величного птаха чиї кінчики крил палахкотіли тим же вогнем. З чорного дзьоба вирвався гуркіт і все що залишилося нам від колишньої принцеси - лише блакить, вже пташиних, очей. І все місто дивилося в у небо захоплене новим дивом, і лише один хлопчик, учень мага припав до землі і плакав над долею молодої принцеси.
Вже давно забуто скільки тривав бій між драконом та феніксом. Передчуваючи свою поразку, дракон намагався врятуватися, полетівши у своє гірське лігво, але птах не відставав. Завзято летіла вона за драконом і клювала його в шию, жадібно відриваючи шматки луски, намагаючись дістатись до плоті. Дракон гарчав від болю і вітром летіла багряна кров. Але все ж таки зміг з останніх сил дракон встромити свої ікла в пташине горло і так була шокована вона болем, що значно відстала близ гір. Знесилений дракон не долетів до свого лігва. Знайшовши затишну печеру, він залишився чекаючи своєї неминучої загибелі востаннє глянувши на блакитне небо. Він залишив по собі тільки скелет, який з кожним наступним роком припадав пилом і обростав павутинням.
Фенікс теж був смертельно поранений, з його тіла сипалося золоте пір'я і магма, що так нагадує кров. Вона залишилась на одній з малих гірських вершин, накрила себе крилами і назавжди заплющила очі. До самої її смерті, а може і потім, там палав золотий вогонь.
Побачивши, що драконів можна перемогти, люди здійнялися духом, зібрали своїх магів і почали полювання на тиранів. Другим упав Дервірум: не в змозі злетіти до неба, його тіло надовго було обплетене гілками дерева. Третьою впала Моррія: її скелет потонув у бездонних водах океану на захід від мису Черепахи. Четвертою жертвою людей став Арктус: його мертве тіло замерзло у льоду, у власній бібліотеці. І тільки Гай зумів закопатись так глибоко, щоб не дістали його набридливі люди